Відрядження без трудових відносин

Автор: admin_dev

Дата оновлення: 09 Квітня 2013

Питання оформлення відрядження для фізичних осіб, які працюють за договором підряду

Оформлення відряджень для фізичних осіб, які не перебувають у трудових відносинах, — неможливе

Питання оформлення відрядження для фізичних осіб, які працюють за договором підряду, що передбачає роботи в іншій місцевості, та штатних працівників, які знаходяться за місцем розташування об’єкта, але не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, виникає доволі часто.

Щодо питань відряджень підприємствам слід враховувати ст. 121 КЗпП, пп. 140.1.7 ПКУ та Інструкцію №59 (для фінансованих не за бюджетний рахунок СГ носить рекомендаційний характер).

Згідно з п. 1 Інструкції №59, поїздка в інший населений пункт на вказаний строк на підставі розпорядження керівника підприємства для виконання певного виду робіт поза місцем постійної роботи може вважатися відрядженням. Такі умови можливі за наявності документів, що підтверджують, що службове відрядження пов’язане з діяльністю, яка для підприємства є основною.
У ст. 121 КЗпП наведено перелік гарантій та компенсацій працівникам у випадках службових відряджень. Важливо зазначити, що якщо основний вид діяльності працівника передбачає постійні роз’їзди (пересувний характер), то службові поїздки не будуть вважатися відрядженням, якщо це не передбачено колективним договором, законодавством або трудовим договором між власником і працівником (керівником або уповноваженою ним особою).

Пп. 140.1.7 ПКУ вказує на те, що до складу витрат платника відносяться витрати на відрядження фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах з таким платником податку. Таким чином, нескладно зробити висновок, що ключовою умовою для визнання витрат у питаннях, пов’язаних із відрядженням, є вимога, щоб відряджена особа була працівником підприємства.
Отже, якщо підприємство виконує роботи на об’єкті, що знаходиться в іншій місцевості, роботу можуть виконувати, зокрема, працівники такого підприємства, які перебувають з ним у трудових відносинах. І тільки таких працівників можна направити з місця роботи на такий об’єкт у службове відрядження за наказом керівника підприємства.

Крім того, до робіт на такому об’єкті можуть залучатися фізичні особи, які не працюють на цьому підприємстві (не перебували до початку роботи на цьому об’єкті у трудових відносинах з підприємством), але проживають за місцем розташування об’єкта. Оскільки в цьому випадку місце роботи збігається з об’єктом, то навіть за умови укладення з таким працівником трудового договору (зазвичай строкового) цей працівник при виконанні роботи на цьому об’єкті не матиме права на гарантії, передбачені ст. 121 КЗпП. Залучати сторонніх фізичних осіб для виконання робіт можна шляхом укладення з ними як трудового, так і цивільно-правового договору (зокрема підряду), залежно від специфіки такої роботи. Але при виконанні роботи за цивільно-правовим договором фізична особа не матиме гарантій, передбачених ст. 121 КЗпП, оскільки КЗпП встановлює такі гарантії лише для трудових, а не цивільно-правових відносин.

Отже, для виконання працівниками робіт за межами розташування підприємства можна:

1. або оформити відрядження (якщо це передбачено колективним або трудовим договором) з виплатою добових;
2. або виплачувати надбавки за мобільний характер робіт (польове забезпечення) за роботу вахтовим методом.

Якщо підприємство залучає до виконання робіт поза місцем свого розташування сторонню фізичну особу, з такою особою можна:

1. укласти трудовий договір на час виконання конкретної роботи;
2. оформити цивільно-правовий договір.

У разі укладення трудового договору працівникові виплачується заробітна плата, яка відповідно оподатковується. Якщо з особою укладається цивільно-правовий договір, фізична особа отримує суму винагороди, встановлену договором (обмеження на суму такої винагороди не встановлено).

Нагадаємо, що з суми винагороди, нарахованої фізичній особі за виконання робіт за цивільно-правовим договором, підприємство нараховує ЄСВ у розмірі 34,7% і утримує 2,6% із заробітної плати. Утримання єдиного внеску здійснюється за рахунок суми, з якої він утримується (ч. 6 ст. 7 Закону про ЄСВ). ЄСВ слід сплатити не пізніше 20-го числа місяця, наступного за звітним. Максимальна база для нарахування ЄСВ становить не більше ніж 17 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом.

Крім того, із суми винагороди необхідно утримати ПДФО. Ставка податку залежатиме від суми доходу. Згідно з п. 167.1 ПКУ, ставка податку становить 15% від бази оподаткування. Базою є нарахована сума такої винагороди, зменшена на суму ЄСВ, згідно з абзацом 2 п. 164.6 ПКУ. Але якщо база оподаткування в календарному місяці перевищить десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої станом на 1 січня звітного податкового року, то до суми перевищення буде застосована ставка 17% (з 01.01.2013 р. до 01.12.2013 р. – 11470,00). Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати винагороди. Якщо винагорода виплачується готівкою з каси, ПДФО сплачується (перераховується) протягом банківського дня, наступного за днем такого нарахування (виплати, надання), згідно з пп. 168.1.4 ПКУ.

У підприємства сплачена сума винагороди за цивільно-правовим договором буде віднесена до складу витрат за нормою п. 142.1 ПКУ.
Також зазначимо, що якщо підприємству доводиться направляти особу, яка працює за договором ЦПД, в іншу місцевість, витрати на поїздку такої особи можуть включатися в суму винагороди за договором ЦПД. Таким чином, потреба у відрядженнях відпадає, компенсація витрат просто включається в суму винагороди за цивільно-правовим договором.